Спадкоємець відмовився від спадщини: хто отримає його частку
Спадкування · UMFO
21 вересня Міністерство юстиції оприлюднило роз’яснення про наслідки відмови від прийняття спадщини. Роз’яснення описує механіку: строк, форму відмови і правила, за якими частка того, хто відмовився, переходить до інших. Механіка проста тільки на перший погляд. У родинах, де у спадщині є бізнес, борги і майно в кількох країнах, відмова однієї людини змінює розклад для всіх інших, причому не так, як вони очікують.
Головне, що варто зафіксувати: відмова не зупиняє розподіл спадщини. Вона запускає перехід частки за правилом, яке вже встановив закон або заповідач. Спадкоємець, який відмовляється, у більшості випадків не обирає, до кого ця частка потрапить.
Строк і форма
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом шести місяців (стаття 1270 Цивільного кодексу України, далі Кодекс). Строк починається з часу відкриття спадщини, а у випадках, визначених пунктом 20 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу, з дня державної реєстрації смерті.
Заява про відмову подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини (стаття 1273 Кодексу). У сільських населених пунктах її приймає уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування.
Відмова є безумовною і беззастережною. Спадкоємець не може висунути умову, не може відмовитися від частини спадщини і водночас прийняти іншу частину. Нерухомість і борги в межах однієї спадщини нероздільні.
Окремо про тих, хто постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. За статтею 1268 Кодексу така особа вважається такою, що прийняла спадщину, якщо протягом шести місяців не заявила про відмову. Для неї бездіяльність означає прийняття, разом із зобов’язаннями спадкодавця.
Якщо відмовився спадкоємець за заповітом
Частка переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (стаття 1275 Кодексу). Якщо на того, хто відмовився, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і теж ділиться порівну.
Відмова від спадкування за заповітом не позбавляє людину права спадкувати за законом. Це різні підстави, і відмова за однією з них не закриває іншу.
Якщо інших спадкоємців за заповітом немає, спадкування відбувається за законом (стаття 1223 Кодексу). Заповіт у цій частині перестає працювати, і розподіл повертається до черг.
Якщо відмовився спадкоємець за законом
Частка переходить до інших спадкоємців тієї самої черги і розподіляється порівну. Якщо у черзі більше нікого немає, право на спадкування отримує наступна черга. Усього черг п’ять (глава 86 Кодексу).
Тут є деталь, якої немає у роз’ясненні, але яка часто вирішує справу. Для тих, у кого право на спадкування виникло саме через відмову іншої особи, строк на прийняття становить три місяці з моменту такої відмови, а не повні шість (частина друга статті 1270 Кодексу). Якщо залишок загального строку менший за три місяці, він продовжується до трьох. На практиці родичі наступної черги дізнаються про свою чергу пізно і встигають використати не весь цей строк.
Два випадки, коли правило переходу не спрацьовує
Перший: відмова на користь конкретної особи. Тут частка йде адресно, а не ділиться порівну. Межі такої відмови встановлює стаття 1274 Кодексу. Спадкоємець за заповітом може відмовитися лише на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом може відмовитися на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, відмова можлива тільки на користь підпризначеного.
Другий: підпризначення спадкоємця (стаття 1244 Кодексу). Заповідач заздалегідь назвав того, хто отримає майно, якщо основний спадкоємець помре до відкриття спадщини, не прийме спадщину, відмовиться від неї або буде усунений від спадкування. У такому разі частка йде до підпризначеного, а не до інших спадкоємців за заповітом.
Для власника, який складає заповіт, підпризначення залишається найпростішим способом зберегти контроль над тим, куди піде частка, якщо хтось із родини відмовиться.
Діти, неповнолітні, недієздатні особи
Відмовитися за дитину рішенням родини не можна. Батьки або опікун можуть відмовитися від спадщини, належної малолітній чи недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відмовляється за згодою батьків, піклувальника і органу опіки та піклування (частини друга, третя і четверта статті 1273 Кодексу).
Це означає, що коли у спадщині є борги, а серед спадкоємців діти, захист дитини від зобов’язань потребує окремої процедури і часу. Шестимісячний строк при цьому не зупиняється.
Чому відмова часто стосується боргів
Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця повністю, але в межах вартості отриманого майна, і кожен особисто у розмірі своєї частки (стаття 1282 Кодексу). Кредитор має пред’явити вимогу не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, інакше втрачає право вимоги (стаття 1281 Кодексу).
Звідси практичний висновок: рішення приймати чи не приймати спадщину має спиратися на перелік зобов’язань спадкодавця, а не на оцінку самих активів. Якщо такого переліку немає, родина приймає рішення наосліп, а строк спливає.
Відкликання відмови
Відмову можна відкликати протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, тобто в межах тих самих шести місяців (стаття 1273 Кодексу). Після спливу строку відкликання неможливе.
Залишається судовий шлях: відмову можна визнати недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229 – 231 і 233 Кодексу, серед яких помилка, обман, насильство і тяжка обставина (частина п’ята статті 1274 Кодексу). Це окремий спір з доказуванням, а не продовження нотаріальної процедури.
Якщо не залишилося нікого
Якщо спадкоємців немає, вони усунені від спадкування, не прийняли спадщину або відмовилися від неї, спадщину за рішенням суду визнають відумерлою. Заява подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини, і подати її може не лише орган місцевого самоврядування, а й кредитор спадкодавця. Майно переходить у власність територіальної громади, яка відповідає за вимогами кредиторів у межах вартості цього майна (стаття 1277 Кодексу).
Межі цього тексту
Усе описане стосується майна, яке підпорядковане українському праву. Відмова, подана українському нотаріусу, не вирішує долю рахунків, часток і нерухомості за кордоном: там діють свої строки, форми і підстави, і послідовність дій у двох юрисдикціях треба узгоджувати заздалегідь.
Окремо перевіряються корпоративні права. Статут, корпоративний договір і договори з партнерами можуть встановлювати власні наслідки для частки померлого учасника, аж до виплати вартості замість входження спадкоємця до складу учасників. Режим майна подружжя теж впливає на те, що саме входить до спадщини.
Ці питання розбираються з адвокатом і податковим радником до подання будь-якої заяви нотаріусу, бо заява змінює правове становище одразу.
Що з цим робить родина
Перше: скласти перелік активів і зобов’язань спадкодавця до закінчення шестимісячного строку, включно з поруками і заставами.
Друге: визначити коло спадкоємців за заповітом і за законом і перевірити, до кого перейде частка в разі відмови кожного з них.
Третє: якщо родина хоче, щоб частка потрапила до конкретної людини, оформлювати адресну відмову за статтею 1274 Кодексу і перевіряти, чи допустима вона у цій конфігурації.
Четверте: якщо право на спадкування виникає внаслідок чужої відмови, рахувати свій строк від дати цієї відмови.
П’яте: для власника, який складає заповіт, передбачити підпризначення спадкоємця, щоб відмова одного з родини не переносила майно туди, куди він не планував.
